НАША ГАЗЕТА 

14 лютого юнаки групи 303 зустрілися з учасником бойових дій в Афганістані, інвалідом війни, майором у відставці Півнюком Володимиром Олексійовичем .

ХТО Ж ЯК НЕ Я?

Двадцять четвертого січня учні  Шепетівського  професійного ліцею груп №303 та 204 відвідали Шепетівську районну бібліотеку ім.Коцюбинського.

Працівники бібліотеки проводили літературний вечір,а саме презентацію книги «370 днів у камуфляжі». Таку назву отримала книга демобілізованого військового з міста Здолбунова Петра Солтиса.

     Народився Петро Солтис на нині окупованому Кримському півострові. Все своє свідоме життя провів у Здолбунові.Ще з юності він був борцем. Пліч-о-пліч з рівненськими дисидентами виступав за зміну існуючої системи.Брав участь в обох Майданах.Тому,коли агресор увірвався на територію України,не вагаючись пішов захищати Батьківщину.Такий вибір чоловіка рідні підтримали,і як правило такі патріоти говорять: «Хто як не я».

    Він добровольцем пішов на війну,там і почав вести військовий щоденник.У ньому відображав фронтові будні,і мабуть навіть не думав,що нотатки стануть книжкою.

    Книга охоплює період з вересня 2014р. до вересня 2015р.У шести розділах автор розповідає про навчання та підготовку дивізіону до участі у воєнних діях,на Сході ,про емоційний стан бійців,які повертаються додому.

    Цінність цієї книги у тому,що вона безпосередньо пропущена через біль,страждання, боротьбу та сподівання самого автора книги,дієвого патріота ,хороброго воїна,не байдужого до будь-якого прояву несправедливості.

    Твір написаний у формі щоденника,що надає читачеві відчуття безпосереднього контакту з автором.

    Учні з цікавістю  слухали розповідь Петра Солтиса,задавали питання,адже в майбутньому вони також підуть захищати нашу Батьківщину.

Засідання методичної комісії

   Методична робота - це цілісна система засобів і дій, заснована на досягненнях науки і передового педагогічного досвіду, спрямованих на всебічне підвищення кваліфікації  та професійної майстерності кожного викладача, майстра виробничого навчання, на розвиток  і підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу в цілому, на вдосконалення навчально - виховного та виробничого процесу.  Першого лютого відбулося відкрите засідання методичної комісії викладачів та майстрів виробничого навчання  за професією:  «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування» «Радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури ».        

   Голова методичної комісії  ознайомила присутніх з планом,за яким сьогодні  будуть працювати члени методичної комісії.

                                                                 ПЛАН

                                                 на лютий місяць 2017р.

№п/п	Зміст роботи	Відповідальний	Відмітка про виконання
1.	Огляд новин інформації про науково-технічні досягнення в галузі передового виробничого досвіду за професією: «Електромонтер з обслуговування та ремонту електроустаткування»; «Радіомеханік з О та ремонту РТА».	майстерв/н: Суслін Б.О.	виконано
2.	Аналіз  взаємовідвідування  уроків членами методкомісії.	Голова м/к Байло М.М.	виконано
3.	Огляд новин педагогічної преси.	Бібліотекар	виконано
4.	Звіт про роботу над індивідуальною методичною темою: «Формування громадянських рис особистості майбутніх  робітників за допомогою сучасних форм і методів роботи».	Коврига О.М.	виконано
5.	Розробити  завдання на конкурс професійної майстерності з виробничого навчання серед учнів з професії: «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування».	Гуменюк І.Г.	виконано
6.	Розробити  завдання на конкурс професійної майстерності з теоретичного навчання серед учнів з професії: «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування».	Коврига О.М.	виконано
7.	Енергозбереження в побуті.	Дячук Л.В.	виконано

Всі питання були висвітленні,обговорені.Методист ліцею Гуменюк Лариса Романівна проаналізувала виступи коллег,надала рекомендації  для подальшої  роботи.

За підсумками І семестру 2016-2017 н.р у ліцеї пройшли батьківські збори.

Тридцять першого січня в ліцеї відбулися батьківські збори в групі №303, під час яких обговорювались важливі питання навчання та виховання учнів,  адже успіх будь-якого навчального закладу криється  у співпраці педагогів з батьками, бо ж саме вони  є головними вихователями  власних  дітей.

Класний керівник Байло Марина Миколаївна  розповіла про пріоритети розвитку освіти, проаналізувала навчальні досягнення учнів та нове у подальшому стипендіальному забезпеченні, довела до відома батьків про успішність та особливості закінчення учнями І семестру. У групі один хорошист-Ігнатов Максим. Із двадцяти п’яти  учнів групи, двадцять два одержують стипендію.

 Було висвітлено такі питання: поведінка учнів під час уроків теоретичного та виробничого навчання і в позанавчальний час, шкідливі звички та їх наслідки.

По закінченню зборів  винесла подяку батькам, які беруть активну участь в житті групи та ліцею.

ОДИННАДЦЯТОГО ЛЮТОГО –ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ ШЕПЕТІВКИ.

(виховна година)

Шепетівська троянда

Я привіз троянду з Шепетівки,

Де окоп мій був у бур’яні.

Де стріляв по танках я з гвинтівки,

По хрестах фашистських на броні.

Я привіз троянду з того краю,

Звідки йде Корчагін по землі,

Щоб несли нам лебедині зграї

Добрі весни й сонце на крилі.
Підвели фіалки сині брівки,

Де окоп мій був у бур’яні.

Я привіз троянду з Шепетівки –

Юність у багряному вогні.

        Цей вірш написав Петро Микитович Біва, який брав участь у боях за визволення нашого міста від німецько – фашистських загарбників в 1944 році.

        26 січня 1944 року розпочалися бої за визволення Шепетівки. Німецьке командування в ніч на 28 січня кинуло на захист міста сьому танкову дивізію. Бої точилися жорстокі і виснажливі. Очевидці цих подій згадують наступне: «Наші частини 29 січня знову розпочали наступ. Бої за Шепетівку тривали до 10 лютого. Бійці 496 – го і 654 – го стрілецьких полків вели героїчну боротьбу за кожну вулицю, за кожний будинок».

       Лише 11 лютого місто було звільнене від фашистів.     На честь визволення міста Москва салютувала 12 артилерійськими залпами із 124 гармат.

      Ми сьогодні вшановуємо тих людей, хто захищав наше місто, нашу Батьківщину.       Але й радянські війська понесли великі втрати у цих боях. У чотирьох братських могилах сьогодні покоїться 1713 воїнів – визволителів. Своїм життям вони наблизили світлий день визволення Шепетівки. Низький їм уклін! На жаль, сьогодні все менше залишається ветеранів – визволителів на Шепетівщині. Для них Велика Вітчизняна війна – це не історія, а подія, яка була, є і буде довіку болючою, незгойною раною. А ми завжди пам’ятатимемо, якою дорогою ціною наближався день визволення нашого рідного міста.

     Коваль Богдан та Болюх Іван разом з класним керівникоми  восьомого лютого відвідали учасника Великої Вітчизняної війни Редько Ольгу Іванівну,яка проживає у м.Шепетівка  Із  захопленням слухали учні розповідь Ольги Іванівни, яка згадувалала  ті жахливі дні війни. На той час вона була дев’ятирічною дівчинкою Олею,яка бачила  страхи  війни. Пам’ять не може стерти минулого,вона назавжди залишиться  в серцях ветеранів.

Війна в Афганістані – трагедія і звитяга.

        Дев’ятого лютого учні групи №303 відвідали музей воїнів Афганістану. Екскурсію по музею провів учасник бойових дій в Афганістані Олександр Гурінович.

        Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати…Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік. Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік. І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Вдовами стали 505 молодих жінок, сиротами 711 дітей. Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.
     Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати, але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...
Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільш є правди,нехай гіркої,але правди..